Вчення про моральність знаходиться в центрі всієї системі Канта. Кант смог показать, поскольку я не объясняю, что существует ряд определенных моральных принципов
«Серед наших понять… Поняття
моральності найважливіше»
І. Кант
Этика — одна из найденных философских дисциплин, служащих морали, морали. З трьохсотих років до н. е., коли етику вперше позначили як особливу область дослідження, до сьогоднішніх днів інтерес до її осмислення не зменшується. В начале проблем этики корчились философы, такие как Аристотель, Спиноза, Кант, Маркс.
Серед філософських трактатів по етиці особливо виділяються праці І.Канта. Кантовская этика в сфере отношений стала вершиной философии морали нового часа. Серед класиків німецької філософії Кант приділив найбільшої уваги моральності (причому саме її специфіці), і її етичній концепції, послідовно розвинена в цілій лаві спеціальних праць, була найбільш розробленою, систематичною і завершеною.
Кант поставил ряд критических проблем, связанных со значением понимания морали. Одна з заслуг Канта полягає в тому, що він відділив питання про існування Бога, душі, свободи — питання теоретичної свідомості — від питання практичної свідомості: що я повинен робити? Практична філософія Канта виявила величезний вплив на наступні за ним генерації філософів (А. В. Гумбольдт, А. Шопенгауер, Ф. Шеллінг, Ф. Гельдерлін та ін.).
Вивчення етики Канта продовжує розвиватися з 20-х років. Існує багато різноманітних оцінок етики Канта. С точки зрения метафизики наиболее ценными являются идеи Канта о свободе и автономии этики.
Последние достижения в этике каннибалов є поиски нового способа переоценки и новых подходов к реконструкции критической этики. Критическая этика Канта как отправная точка — это изучение практики, в которой задействовано разумное поведение людей.
Подібно тому як теоретична філософія з’ясовує питання про можливість істини і наукового знання, вся практична філософія присвячена людській практиці, причому розгляд співвідношення дійсної свободи і морального закону є однією з істотних проблем осмислення кантівської практичної філософії. Согласно Канту, единство критической философии Канта и моральной философии следовало за шукати в фундаментальном положении людей в мире и в интеллекте идентичности. В самом деле, моральное поведение вимага — это не просто ассимиляция долга, а практическая виконання боргу.
Зв’язок етики Канта з його теоретичною філософією, ґенеза його етичних ідей, становлення його думки в рамках вчення про свободу і етиці, повинність (центральна категорія його моралі) — ці проблеми знаходяться в центрі уваги при вивченні його етичної концепції.
Этические взгляды Иммануила Канта
... основана на знании. Философ желает научной этики. Кант придерживается принципа приматов вопросов морали человеческого поведения над вопросами научного познания. По его мнению, теоретические знания в лучшем случае ... не только осознания долга, но и практического выполнения долга. Связь этики Канта с его теоретической философией, генезис его этических идей, формирование его мышления в рамках доктрины ...
Етика обов’язку
«Чисте поняття про обов’язок має на людське серце
- .. Значно більш сильний вплив, ніж всі інші мотиви»
І. Кант
Єдине, що початково передвизначено в людині, — це її прагнення до щастя; найфундаментальніші потреби і інтереси людей в кінцевому результаті зводяться до досягнення блаженства. Але якщо навіть цю фундаментальну природу людини можна відрізнити від наявної психології людей і предписати людині деякий «істинний» інтерес і прагнення в відзнаку від його безпосередніх, фактичних схильностей і бажань, то все рівно в цьому випадку мораль буде зведена до деякого «розумного егоїзму».
Кант здесь воспитывается как моралист, с точки зрения самого морального свидетельства, в дальнейшем он следует логике. В даному випадку він відстоює чистоту морального мотиву. Принцип счастья, говорит Кант, «принести моральность мотива, но, прежде всего, продвинуть и уменьшить весь характер, свести класс к добру и пороку, возможно, только к одному, — что удивительно радужно.
Якщо ж моральність засновувати на прагненні людини до щастя, то пробудження до чинності, нехай навіть правильного, буде обтяжене інорідними, «гетерономними», не властивими самій моралі мотивами — надією на досягнення успіху, на набрання блаженства в цьому або потусторонньому світі, на винагороду доброчесності, нарешті, на отримання внутрішнього задоволення від свідомості правильності своїх вчинків. Справжній же моральний настрій людини повинен полягати в тому, щоб не очікувати нагород ані в цьому, ані в іншому світі, а виконувати свій обов’язок безвідносно до яких-небудь надій, нехай навіть бажання щастя — невикорінювальне природне прагнення людини.
Морально, как вважак Канта, невозможно разглядеть, можно ли добиться результата. При таком толковании мораль превращается в чисто техническую, прагматическую задачу, в подпитку «развития», интеллекта и способности эффективно достигать целей. Такі принципи чинності, звичайно, мають місце в людському житті; Кант називає їх умовними, гіпотетичними імперативами: якщо бажаєш досягнути якогось результату, слід робити так.
Но все в порядке, это правила, поэтому вы должны знать свою еду и то, как вы ее готовите. правда, моральные вимоги для людей не могут быть приведены к какой-то технической атрибуции, такой как указание на обездоленность тех, кто может наиболее эффективно достичь цели, такой как перевод.
По-перше, далеко не кожна мета може бути визнана моральною; успішна дія може мати і протиморальне спрямування. С другой стороны, вы можете застрять в благословении, но в то же время эффективно, поскольку можете вести себя аморально. Таким чином, гіпотетичний імператив, будучи керівництвом до чинності технічного порядку, ще нічого не говорить про моральний характер дії. Не полагайтесь на проблему морали — на проблему ответственности за эту проблему.
Ришення построена для наступления: в жизни люди обходят нравственную цель, пиво из центра — тем более частного, «эмпирического» — неразумно вводить мораль. Навпаки, мораль — это признание юридической идентичности одного и того же человека. Мабут, не понимающий морального послушания, но навпаки, эмпирическая мета, можно очертить или рассматривать с точки зрения морали. Тому «мета, яку ставлять, вже припускає моральні принципи. Наприклад, ідея вищого добра в світі… Слідує з моралі, а не є її основа» [2, т. 4, ч. 2, с. 9].
Апресян Р.Г. О допустимости неправды из человеколюбия. Один случай ...
... В эссе «О мнимом праве лгать из человеколюбия» Кант разбирает пример с человеком, предоставившем ... аспектов предполагает изменение взгляда на саму ситуацию - расширение темы внутриситуационного анализа, рассмотрение этой ... наук, профессор, ведущий научный сотрудник Сектора этики Института философия РАН. Николаичев Борис Олегович ... не о благонамеренной лжи вообще, а об особом ее случае – лжи в ...
Кант прибічник пріоритету повинності над цінністю в моралі, в цьому він бачить специфіку моральності, крім того, він першим в історії етики звернув увагу на загальний характер моральних вимог, на те, що вони в своєму примусовому значенні розповсюджуються на усіх людей, в кінці кінців на людство в цілому. Кант звертає особливу увагу на те, що в моралі людина повинна сама усвідомлювати необхідність (повинність) певних дій і спонукати себе до цього. В цьому він і бачить специфіку моральності, відрізняючи її від легальності (просто виконання осудних людині вимог, зовнішнього підпорядкування).
Мораль не виводится Канту из анализа человеческого сапога, истории, подвешивания, а просто постулирует, что это початок, данный розой и как особый deyakiy vimir svitu. З ототожнення Кантом моралі і свободи (як спроможності людини давати самому собі закони) випливає його формалізм в розумінні моральності. По Канту «безумовно добра воля, принципом якої повинен бути категоричний імператив, невизначена в відношенні всіх об’єктів, буде містити в собі тільки форму воління взагалі, і при цьому як автономію» [2, т. 4, ч. 1, с. 288]; це і є «єдиний закон». Вин вважає, это чисто формальный закон в решении любой конкретной моральной проблемы, и есть только мощный висновок, приписываемый достоинству, принципу.
Тісніше за все моральність у Канта з’єднана з правом. Как только борг не собирается обвинять своего соседа, Кант должен служить свидетельством его нравственности. На самом деле абстрактный гуманизм здесь не проявляется — даже если вы этого не ожидаете правильно, то не ожидаете «любви к дальнему», сначала «любви к ближнему».
Кант правий в тому, що моральний імператив вимагає надання людям потрібної допомоги, але зовсім не примушує любити їх за це. «Цілком недоречно було б говорити: ви повинні любити інших людей. Слід було б сказати: у вас є всі підстави любити свого ближнього, і це справедливо навіть в відношенні ваших ворогів» [2, т. 2, с. 139]. І, справді, почуття обов’язку мов виключає почуття любові, бо любити по обов’язку неможливо.
Але Кант не правий, вважаючи, що вони ніколи не можуть співпасти, оскільки справжня людяність припускає любов до всіх людей, а тоді і співчуття, і жалість будуть адекватним обов’язку (скоріше навіть буде замінювати обов’язок).
Але Кант знижує цінність таких добрих спонукань: це скоріше інстинкти, що не слід переоцінювати, хоча і потрібно хвалити, бо більше всього на світі людей, незмінно маючих «перед очима своє улюблене «Я» як єдину точку опори своїх зусиль» [2, т. 2, с. 150] і що домагаються того, щоб все оберталося навколо своєкористя.
Негативные воздействия в системе “Человек – Среда обитания”. ...
... вред жизнедеятельности человека. Сама опасность обусловлена неоднородностью системы «Человек - Среда» и возникает при несовпадении их характеристик. Остаточный риск ... и окружающую природную среду, а ущерб при этом от энергетических и ... в системе “Человек – Среда обитания”. Виды негативных воздействий в системе “Человек – Среда ... напр., угол стола – человек может об него удариться); пассивные (действуют ...
В етиці Кант розвиває вчення про автономію моралі: затверджуючи свободу, людина виступає творцем власного морального світу, вона сама собі передписує закон дій. Кант проголошує моральну настанову, характер і закони якої, істотно відрізняються від тих, що домінують в періоди спокійного і розміреного поступового розвитку, відрізняються радикалізмом поданих вимог: «ці закони беруть верх безумовно, який би не був результат їхнього виконання, більш того, вони навіть змушують цілком відволіктися від нього», людям «достатньо того, що вони виконують свій обов’язок, що б не було з земним життям і навіть якщо б в ній, можливо ніколи не співпадали щастя і гідність його» [1, с. 81-82].
Согласно интеллектуальным правилам, поведение связей абсолютно видно согласно собственной суттувости, соблюдение которой безумно необходимо. В атмосфере смелого духа прав и свобод человека Кант со своим категорическим императивом угадывал реактивность.
Свобода і етика
«Для того, хто звик до свободи, немає більшого нещастя,
ніж бути відданим у владу такої же суті, як він, що може
примусити його відмовитися від своєї волі і робити те,
що він хоче»
І. Кант
Свобода — это «нерв философии Канта», она завоевала «один из краеугольных камней морали и религии, а также ключ к систематическому поощрению чистого и умозрительного свидетельства» — так характеризует значение проблемы свободы в философии Канта. Кант не уникає мови метафізики в розгляді поняття свободи. Между прочим, вина не открыта безумию безумия, сплетена с твердой на негативной свободе, я хочу побродить с лидерами «свободы» так, как будто ты это знаешь, ты достигнешь.
Розум не може пояснити, як можлива ця свобода. В «Критике чистой свидомости» Кант показал только, как можно мыслить, не впадая в трение. Доказ її реальності він залишив для розуму практичного. Видя естественное незнание людей, Кант в то же время зажег разумную сущность, достойную дополнительной силы свидетельства и морального императива обходить и преодолевать силу бажанья. «Люди мають достатньо розуму для самоконтролю і моральної поведінки».
Кант, як дуаліст, знає тільки два рівня причинності — в рамках природи і свободи, причому в першому вона розуміється механічно, в другому — метафизически, а оскільки людська свобода виключається з природної, постільки природа, тіло і дух абсолютно відділені один від одного, завдяки цьому ідеї і гіпотези про них ніколи не можуть розрізнити у Канта правильної відмінності. Как может свобода рациональной сущности быть возможной в свете, как необходимо управлять, чтобы panuє было необходимым, а не действительной причинностью? Кант называет ученика свободы «ключом к объяснению автономии воли».
Ідею універсальної волі розвиває категоричний імператив, але він вимагає третьої зв’язуючої ланки, що затверджується їм, між волею людини і універсальним моральним законом. Цією третьою ланкою і є поняття свободи. Основоположники идеи свободы Кант открыли особую природу человеческой свидомости — йо «вино», но они несут в себе роковое несоответствие между вимогами природы и уровнем возможностей йога.
Моральный выбор реферат по этике
... нравственной свободы субъекта является его практическая нравственная деятельность. Моральный выбор - одно из доминирующих моральных требований ... и вид общественных отношений (моральные отношения); предмет специального изучения этики. Нравственность регулирует поведение и ... развития классового общества роль государства сводится по преимуществу к санкционированию спонтанно складывающихся обычаев ...
Висновок.
Кант смог показать, поскольку я не объясняю, что существует ряд определенных моральных принципов. Мораль — это не психология таких людей, ее нельзя обучать тем, кого соблазняют все люди, элементарные прагматики, чувства, пробуждения, а не определенные особые уникальные переживания, эмоциональные, ментальные параметры всех людей.
Нравственность, конечно, может принимать форму тихих или даже психологических проявлений в свидетельствах людей, но только через виховання, через порядок элементов с учетом особой логики морального долга. Взагалі, мораль не зводиться до «внутрішньої механіки» душевних імпульсів і переживання людини, а має нормативний характер, тобто ставить людині певні дії і самі пробудження до них по їхньому змісту, а не по психологічному вигляду, емоційному забарвленню, душевному настрою і т. п.
От методологических разделов «логики восприятия» и «логики морали» до Канта сущность морального конфликта в сфере индивидуального свидетельства раскрывается на расстоянии в пожаре превратностей, бажана и посредственности. По Канту, связь — это односторонность и банальность цельности, реальная альтернатива моральной нечистоте и прообраз всего остального как принципа компромисса. Одна з історичних заслуг Канта в розвитку поняття моралі полягає в його вказівці на принципову загальність моральних вимог, що відрізняє мораль від багатьох інших подібних з нею соціальних нормативів (звичаїв, традицій).
Парадокс кантовской этики поло состоит в том, что если моральное достоинство направлено на улучшение естественного и морального совершенства, то во всем мире позорно добиваться этого.
Порушення Кантом проблеми автономності етики, розгляд етичного ідеалу, міркування про практичний характер моральності і т. д. визнаються неоцінимим вкладом в філософію.
Література
1. Кант И. Трактаты и письма, М.: Наука, 1980 — 709 с.
2. Кант И. Сочинения в шести томах, М.: 1963 — 1966 г., т.1, 2, 3, 4, 6.
3. Т. Б. Длугач «И. Кант: от ранних произведений к «Критике чистого разума», М.: Наука, 1990 — 136 с.
4. И. С. Андреев, Б. Т. Григорьян «Философия Канта и современный идеализм», М.: Наука, 1987 — 272 с.
5. О. Г. Дробницкий «Понятие морали», М.: Наука, 1974 — 388 с.
6. Философский словарь, под. ред. И. Т. Фролова, М.: Политиздат, 1986 — 590 с.
7. «Философия» под ред. В. П. Кохановского, Роств-на-Дону.: Книга, 1995 — 576 с.
01.12.2010
